При цьому було відзначено, що в бензину відсутній режим швидкого горіння в зоні 400-450° С. Крім того, бензинові фракції володіють поруч позитивних фізичних якостей і можуть бути використані в дизелях, але не як самостійне паливо. Присадка легко займистих фракцій до бензину безумовно поліпшить його фізико-технічні властивості для дизелів, однак таке паливо все-таки буде мати підвищену пожежонебезпеку, летючістю при зберіганні, схильністю до утворення парових пробок у системі топливоподачи.

Крім того, для його одержання може бути використаний тільки прямогонный бензин, тому що крекінг-бензин нестабільн і викликає коксування форсунок. Підбиваючи підсумок можливості використання бензо-дизельної суміші як пальне, доходимо висновку, що така паливна суміш у цілому має кращі якості, чим стандартне дизельне паливо, однак багато чого залежить від того, у якому співвідношенні вони перебувають між собою.

Для забезпечення гарних властивостей бензину по займистості, смазываемости й коксівності не потрібно присадки значної кількості важких фракцій, потрібна лише присадка цих фракцій. З іншого боку, щоб уникнути парових пробок у паливній системі й інших експлуатаційних труднощах бензинова частка теж не повинна бути значної.

Тому представляється доцільним розглянути состав дизельного палива, що включає в себе бензинові, гасові й солярні фракції, у якому бензинові й солярні фракції присутні в обмеженій частці. Гас не так летучий і небезпечний, як бензин, не містить смол, коксу й сірки в помітних кількостях, текучий, навіть при низьких температурах і не дає парових пробок у паливній системі при роботі дизеля в жаркому кліматі.

Так що гас може бути досить гарним дизельним паливом, якщо поліпшити його займистість добавкою деякої частки дизельного палива. Процес запалення на відміну від процесу горіння визначається характеристиками не всієї маси суміші, а самими нестійкими елементами, тому навіть не дуже значна присадка важких фракцій помітно поліпшить займистість (і властивості, що змазують) гасу.